«Інклюзія і танець» Ангеліка Хольцер

Вітаю! Мене звати Ангеліка Хольцер, я живу в Австрії. Хочу поділитися з вами своїми знахідками та досвідом роботи у інклюзії та танці. Я вивчала музику і танець, Орф-Шульверк музично-танцювальну педагогіку в Орф-інституті у Зальцбурзі, проходила тренінги з можливостей танцю, танцювальності, творчого процесу та ряд інших навчань.

Тож про інклюзію та танець. Перш за все, інклюзія означає, що всі люди є рівноправними членами суспільства і будь-хто може бути частинкою нашого класу.

Давайте ж подивимося, як ми працюємо на наших заняттях з танцю.

Слайд 1

4 кроки до імпровізацї (за Аліто Алессі)

У інклюзії ми часто працюємо з імпровізацією, бо вона підходить для будь-яких груп та усіх людей. Як же ми вчимо і навчаємося імпровізації? Заглибимося у суть. Почнімо з чотирьох кроків до імпровізації (за засновником Danceability «танцювальності» Аліто Алессі). Почнемо з відчуття. Ми відчуваємо і усвідомлюємо своє тіло. Ви вже можете приєднуватися до мене. Рухайтесь дуже повільно й відчуйте кожен рух. Далі порухайтесь швидше, приміром, потрусіть руками. І відчуйте, що у вашому тілі щось змінилось. Ви відчуваєте? Це про відчуття руху, про відчуття у тілі, можливо, відчуття повітря зовні, землі, підлоги, поверхні, на якій я знаходжусь: стою, сиджу чи лежу. Я відчуваю свої рухи. Ось так ми розігрілися і досягли стану високої чутливості, який треба намагатися зберігати. Далі починаємо взаємодіяти з тим, що нас оточує: можливо, рослинами, кімнатою, підлогою, стелею чи людьми в кімнаті. У групах, у парах і усі разом. Ми зберігаємо відчуття свого тіла і починаємо взаємодіяти з кимось, хто теж рухається. Хтось робить рух, а я реагую, тоді партнер реагує у відповідь, далі знову я і так по черзі. Відтак ми ще більше заглиблюємося у мистецтво імпровізації, використовуючи поняття часу. Якщо я буду рухатися то швидше, то повільніше, наша взаємодія з партнером буде цікавішою для мене і мого партнера. Я можу завмирати, сповільнюватися, змінювати рівень (рухатись високо, низько). Це усе виходить від концепту часу. Відтак, коли ми вже перебуваємо у взаємодії одне з одним і граємося з часом, ми можемо звернути увагу на вигляд кімнати, у якій ми знаходимося, на тих, хто нас оточує, на всю групу. На найвищому рівні танцювальної імпровізації я можу формувати простір, у якому знаходжусь, своїми танцювальними рішеннями.

Слайд 2

Структура креативного інклюзивного танцювального заняття
Орієнтація
Прихід у кімнату, в коло
Підготовка/розминка
Ігрова розігрівка, мотивація, налаштування на тему, пробудження цікавості
Дослідження/вивчення/творення
Ігри/вправи, що зосереджуються на темі (простір, час, взаємодія, груповий рух, імітація, інтерпретація, імпровізації та хореографія)

Етап підсумків
Презентація роботи, імпровізації або хореографія /вільний танець/ заспокоєння
Роздуми у колі, завершальний « ритуал»

Давайте розберемо, як можна почати заняття, саме інклюзивне танцювальне заняття, і як його структурувати.

Перше: освоєння місця.

Учні, діти заходять у кімнату – з’являються у просторі. Вони можуть розмовляти, роздивлятися, танцювати, бігати, їздити на візках, сидіти роздивлятися, тощо. Але я як вчитель вже дуже уважна. Я спостерігаю, що відбувається довкола мене, вітаю людей, ми спілкуємося про настрій, про можливості порозуміння, про їхню реакцію сьогодні. Я вже прощупую люди, з якими я сьогодні танцюватиму, аби розуміти, як мені збудувати заняття. У мене є багато ідей «у наплічникові» і я діставатиму з нього те, що треба, що важливо для учнів саме сьогодні.

Відтак починаю підготовку, стаю посередині, збираю всіх у коло й починаю розминку-розігрівку. Ми готуємо наше тіло розминкою. Далі я вам розкажу про неї. Часто діти хочуть просто гратися і тоді їх треба мотивувати. Ми налаштовуємося на тему, щоб їм стало цікаво. Звісно розігрівка є для того, щоб зануритися у стан високої чутливості, щоб відчувати, як моє тіло рухається у тренувальному танці, імпровізації. Далі ми досліджуємо тему, зміст та ідею імпровізації. Ми граємося і виконуємо вправи за темою заняття, занурюємося у неї. Далі ми створюємо у парах чи групах маленький танець, або хореографію, щоб потім показати її на етапі підсумків. Ми презентуємо свої напрацювання перед групою, що може нам плескати. Часто є момент вільного танцю: кожен танцює як хоче, де хоче і з ким хоче. Після того ми заспокоюємося і знову збираємося у коло, аби поміркувати разом. Може, хтось захоче щось сказати, поділитися враженнями від заняття. Деякі діти, люди танцюють свої думки, оскільки вони не можуть висловитися вербально, або не вміють розмовляти нашою мовою. Тож вони можуть показати своїм тілом, як їм урок, що сподобалось. А далі у нас йде завершальний «ритуал». Він дуже важливий. Коли я працюю з дітьми, то найчастіше наш ритуал такий: ми здіймаємо руки високо до неба і відчуваємо, як на нас падають золоті краплинки дощу. Повторюємо цю вправу тричі. Повільний, глибокий вдих і заспокоюємося. Ще раз. І наприкінці третього разу кладемо долоньки на серце чи животик та кажемо: «Дякую! Па-па!»

Таким чином діти можуть заспокоїться після активного танцювального заняття.

Слайд 3

Давайте потанцюємо!

• Вітальне коло – вітання і правила
  • Повага до кожного присутнього
  • Танцювати це – ділитися радістю
  • Кожен може перепочити собі, коли захоче
  • Давати простір і час
  • Важливо, щоб усі були зосереджені
  • Перш за все танець/рух
• Розминка – ім’я і рухи
• Великі й маленькі рухи
  • Дослідження у двох просторах (на самоті й у невеликій групі)
  • Групова хореографія і показ
• Прощальне коло і завершальний «ритуал»

Коли ми на початку заняття починаємо працювати у колі, я коротко озвучую правила. Дуже коротко, щоб усі їх знали.

Правила такі:

Ми маємо поважати кожного з присутніх. Це також означає, що ми маємо дослухати людину, яка говорить повільно. Треба давати їй час і слухати, доки вона не скаже, що хоче.

Танцювати це – ділитися радістю, втіхою. Це для мене базовий принцип, бо я дуже люблю танцювати.

Кожен може перепочити собі, коли йому треба чи коли він хоче: сісти, стати, передихнути, поспостерігати, що дуже важливо для мене.

Ми даємо простір і час у спілкуванні, або для усвідомлення вправи.

Зосередження на тому, що відбувається у кімнаті. Часом буває, що хтось не може зосередитися. Тоді ті, що можуть, мають допомогти. Підтримати усім класом, щоб усі змогли сконцентруватися, зрозуміти вправу, зосередитись.

Танець і рух – у центрі наших занять.

Слайд 4

Процес скринінгу – Загальна деномінація – Інклюзивні вправи (за А. Алессі)

Тож я починаю зі скринінгу. Ось ви бачите, моїх учнів, студентів, майбутніх вчителів, дітей, з якими ми разом працюємо у проєктах. На початку я дивлюся, що вони можуть зробити. І також загальні деномінації: чи всі можуть рухатися по-своєму швидко і повільно. Чи можуть вони просто стояти. Одні люди стоять зовсім статично, а дехто трішки гойдається і це теж їхній стан просто стояння. Або чи всі можуть вести й слідувати. Чи можуть вони реагувати на мої дії, зачекати, чи завжди рухаються самі по собі. Тож я завжди спершу дивлюся, а вже тоді складаю собі план заняття. У мене є заготовлені ідеї активностей і я думаю, чи не треба щось змінити, бо сьогодні це важливо чи можливо зробити щось інше. Я намагаюсь знаходити інклюзивні вправи, у яких всі можуть взяти участь і танцювати разом.

Слайд 5

Модернізація (трансформація, перетворення) простої дії у ключову роль (В. Келлер, Ш. Салмон, А. Алессі)

Ми дуже часто модернізуємо (підвищуємо, трансформовуємо, перетворюємо) прості дії у ключові ролі. На фото хлопчик, що знаходиться посередині, у цю мить дуже важливий, він найвищий і найголовніший, у нього ключова роль ведучого. Він може вигукнути: «Старт!» і всі починуть бігти. У мене була дівчинка у колісному кріслі, що не могла вербально спілкуватися. Коли вона плескала долонею по своєму кріслу, усі мали стрибнути, побігти або почати швидко рухатися. Часом людям, які не можуть добре розмовляти, треба давати ключову (ведучу) роль, щоб вони могли себе відчути такими ж важливими, як усі.

Слайд 6

Вправу потрібно показувати і пояснювати зрозуміло та просто

Тож як я показую нові вправи? Я завжди не лише розказую, а й показую їх. Оскільки пояснення надто мало для такої строкатої групи. Я показую вправу з маленькою групою, або партнером і пояснюю все зрозумілою простою мовою. Що важливо, я дуже зосереджена, усе моє тіло є вчителем зараз для цієї маленької групи, а ця група є вчителем для усієї групи. Ми пояснюємо і показуємо вправу, щоб усі присутні могли зрозуміти, вловити, що робити.

Слайд 7

Інтерпретація рухів розширює можливості долучення до вправ кожного

Я виявила (і такі ж висновки є у Аліто Алессі), що вільна інтерпретація рухів розширює можливості долучитися кожного. Ось приклад: на фото у колісному кріслі Себастіан. Він дуже розумний хлопчик. Під час вправи «Ім’я + рух» на розминці хтось назвав своє ім’я і супроводив його підстрибуванням. Приміром, я кажу: «Ангеліка!», підстрибую, а всі у відповідь повторюють за мною. Себастіан не міг стрибнути й відірвати ноги від підлоги. Тож я запитала його: «Як ти стрибаєш?» Він увімкнув велику швидкість на своєму електричному візкові й вжух – проїхався дуже швидко та різко загальмував так, що його відкинуло на спинку крісла, аж смикнулась голова. Він підскочив лише верхньою частиною тіла, а не увесь. Отже ми можемо стрибати плечем, головою чи навіть пальцем. Інтерпретація руху не має бути імітацією. Це різні речі. Деякі люди не можуть імітувати, але можуть інтерпретувати. Ми можемо танцювати навіть якщо не можемо стрибати чи крутитися усім тілом, бо можна покрутити лише головою, тощо.

Слайд 8

Гайда танцювати!

Вправа: інтерпретація руху

• А рухається, В інтерпретує
• Інтерпретація інтерпретації

Варіації:

Тіло: що рухається?

Зусилля: як тіло рухається?

Простір: де тіло рухається?

Тож гайда танцювати! Я коротко покажу, як можна інтерпретувати рух. Я рухаюсь ось так, а тоді хтось, мій партнер (я зараз покажу і за нього), показує інтерпретацію мого руху. Як же це можна зробити? Можна відтворити рух за допомогою руху іншої частини тіла, приміром, голови, ліктя, якщо у мене немає руки, або я просто не хочу танцювати рукою. Або я можу відштовхуватися від швидкості руху тіла, і інтерпретувати рух у значно швидшому темпі, або повільнішому, зі значним зусиллям, або дуже легко. Або можна відтворити цей рух дуже широко, рухаючись у просторі на високому рівні дії, або дуже низько, біля підлоги. Отож де, якою частиною тіла і у якій манері (з яким зусиллям) я рухаюсь – це все інтерпретації руху. Часто це завдання саме вчителя, підказати, як можна інтерпретувати той чи інший рух (ми вже розуміємо, як це робиться), щоб усі могли долучитися. Я не роблю цю вправу з дітьми, а просто кажу: «Я знаю, як це зробити. Ти можеш рухати плечем, або покрутитися рукою і це чудово, бо ти можеш приєднатися до нас.»

Слайд 9

Інклюзивні вправи (вести і слідувати)

Ось одна з інклюзивних вправ, які я використовую. Ведення.

Хайді веде усіх в кімнаті. Вона показує напрямок, а ми рухаємося. Вона не може ходити, хтось має її везти, і так вона веде усіх за собою. Ця вправа може бути й дещо інакшою. Коли хтось робить ось так, а всі повторюють, то дитина теж є «лідером», ведучим, навіть, якщо не знає про це. Вона може звернути увагу, що відбувається щось, якийсь рух, що має стосунок до неї. Ми даємо усім можливість отримати такий досвід.

Слайд 10

Імпровізація підходить для неоднорідних груп завдяки своїй відкритості, спонтанності, експериментальності, холістичному (цілісному) підходу і непердбачуваності.

Дуже часто нам хочеться, аби нас побачили, але у безпечному оточенні. Ми працюємо, готуємо вправи у групі і показуємо свою роботу теж у групі. З імпровізацією, а не відтворенням заданих мною рухів (коли я показую, а всі мають повторювати за мною), танець у інклюзії зазвичай значно можливіший, ніж без неї.

Слайд 11

Урок танцю: великі (широкі) й маленькі (дрібні) рухи

1. Вітальний «ритуал». Ім’я + рух. Одна людина у центрі каже своє ім'я і показує рух. Усі відповідають рухом.
2. Пояснення вправи. Я показую великими рухами, всі відповідають великими рухами. Потім те саме - маленькими рухами.
3. Дослідження усією групою. Великі рухи – маленькі рухи. Можна змінювати своє місце і характер руху.
4. Маленькі групи. Великі чи маленькі рухи, але разом.
5. Презентація хореографії. Кожна група знаходить свій варіант.

Урок танцю: великі й маленькі рухи.

Малюнок один. Ми у колі й граємо. Я починаю, кажу своє імя: «Ангеліка!», роблю рух, а всі відповідають рухом. Так ми налаштовуємося на танцювальне заняття.

Малюнок два. Я у центрі кола і роблю великі, широкі рухи. Я можу запитати у дітей, людей: «Які мої рухи?» Вони скажуть: «Великі, широкі, високі, довгі» і можуть спробувати теж так рухатись. Потім я роблю дрібні рухи. Так у колі ми досліджуємо великі й маленькі рухи.

Малюнок три. Ми розділяємо кімнату: ліворуч можна робити великі рухи, а праворуч – маленькі. І можна вибрати, куди піти: до широких чи дрібних рухів. Можна переміщатися з однієї частини в іншу. Коли люди досліджують рухи, можна також увімкнути музику.

Малюнок чотири. Далі формуємо невеликі групи. Групою ми рухаємося в одній з частин кімнати: великих рухів чи маленьких. Ми можемо досліджувати групою, стати командою. Як ми рухаємося разом? Як ми танцюємо разом? Як ми взаємодіємо один з одним? Як я можу потанцювати з людиною на колісному кріслі? Не обов’язково, як зазвичай роблять, її возити. Ви бачили на попередніх фото, що можна взятися за руки, тримати за руку чи контактувати іншими частинами тіла. Отож група рухається в якійсь частині і далі…

Малюнок п’ять: придумує хореографію. Приміром, рухається з одного кутка в інший широкими рухами, а тоді у інший куток дрібними, потім змішаними. У точках зупинки створює «скульптурну композицію». Потім усі презентують свої напрацювання.

Малюнок шість. Знову стаємо у коло. Хтось виходить в середину робить, приміром дрібні рухи, тоді всі гукають: «Маленькі!» і охочі танцюють дрібними рухами під музику, далі знову збираються у коло, хтось може вийти у середину і робити великі рухи, усі гукають: «Великі!», хто хоче, танцює великими рухами.

Після того занурення у тему ми збираємося у завершальне коло, ділимося враженнями, проводимо прощальний «ритуал».

Важливо, що інколи у нас коло, яке об’єднує усіх, потім ми вільно рухаємося, далі формуємо маленькі групи, а тоді знову повертаємося у коло. Коли ми часто змінюємо структуру групи, заняття стає жвавішим.

Слайд 12

Мої вчителі у сфері інклюзивного танцю
Танцювальність Аліто Алессі (США)

Навчання танцю людей з інвалідністю
Адам Бенджамін (Великобританія)

Дружній танець
Вольфганг Штанг (Великобританія)

Університет Моцартеум у Зальцбурзі, Орф-інститут. Музика і танець у соціальній роботі та інклюзивній педагогіці.
Сюзанна Ребхольц, Ширлі Салмон

Життя / творчий процес – Інститут Тамальпа (США)
Анна Хальпрін, Дарія Хальпрін

На сам кінець, хочу представити вам своїх вчителів. Я вчилась у Аліто Алессі, Адама Бенджаміна, Вольфганга Штанга і, звісно, Університеті Моцартеумі Зальцбурга. Я була на тренінгах Анни Хальпрін та її доньки, Дарії Хальпрін, і тепер можу поділитися з вами багато чим з вивченого.

Слайд 13

«Не має значення, яка дитина. Вона має право дізнатися все важливе про цей світ, тому що вона у ньому живе.»
(Фойсер 1998, с.19)

На завершення я хочу сказати: «Не має значення, яка дитина. Вона має право дізнатися все важливе про цей світ, тому що вона у ньому живе».

Бажаю вам усього найкращого, багато веселощів у танцях з дітьми та усіма, хто приходить на ваші заняття. Дякую, усього вам найкращого!