Орф театр та інклюзивне середовище. Народження власних історій (Тетяна Черноус)

Орф-театр – особлива тема, що яскраво відображає одну з ключових ідей орф-підходу, а саме – поєднання музики, слова та руху в одному дійстві. І це дійство – театр. Тож зазирнувши за лаштунки орф-театру ви не просто побачити робочий процес підготовки, ви побачите щось значно більше, що створює та наповнює виставу справжнім життям. Особисто мене завжди захоплюють історії з книжок, що переплітаються з живими історіями учасників

Спробуємо зануритись у процес і подивитись, як створюються ці живі картини, як вони наповнюються особистим сенсом, і як цей сенс змінює самі історії, перетворюючись на щось більше, ніж просто сюжет з книги.

Матеріалом для нашої сьогоднішньої подорожі буде чудова історія Олени Медвєдевої «Кольорові равлики», майстерно прикрашені ілюстраціями від Вікторії Гордієнко.

«Цього ранку, три веселих равлика поспішали…

Звісно, я не буду переписувати сюжет з книги, частина якого наведена у відеолекції. Поговоримо про етапи роботи та розглянемо практичні приклади, що допоможуть зрозуміти, як ідеї втілення орф-підходу допомагають реалізовувати конкретні завдання у процесі створення вистави.

Тож перша практика, яку ми розглянемо, це подорож равликів. Назвемо її «Шкільна історія».

Припадає вона на самий початок історії, і як на мене, найкраще підходить для активацї та пробудження в учасників власних творчих ідей. Під час того, як наші майбутні актори слухають історію, вона має наповнюватись сенсом не лише ментально, а й тілесно. Тілесна активація є дуже важливим елементом творчої дії та взаємодії, і саме їй варто приділити особливу увагу. Тож пропонуємо учасникам фізично приєднатись до равликової подорожі, пройтись по усіх школах та вибрати ту, яка сподобається.

*Учасники починають рухатись по залу, уявляють, як вони потрапляють до школи «високих стрибків», школи «швидкої ходи», школи «теплих обіймів». Найголовнішим у процесі є те, що кожен з учасників приєднується до сумісної дії із власним рухом. Кожен сам вирішує, яка хода для нього є «швидкою», який стрибок є «високим». Все це дуже відносні поняття, розуміння та відчуття яких залежать лише від індивідуальних можливостей учасників. Така форма роботи допомагає у найприродніший спосіб втілитись у процес і привнести в нього свої ідеї, відчути свою особисту причетність до історії, стати її справжнім учасником, а не просто слухачем.

Тож, отримавши перші враження від равликової подорожі, учасники рухаються далі. Основний сюжет – це канва, з якої обираються моменти, що допомагають спрямовувати творчий процес. Мою увагу привернув момент зі шкарпетками, що ідеально підходив для знайомства учасників між собою.

Друга практика «Шкарпетки»

Учасники разом з головними героями подорожі занурюються в історію із шкарпеткам. У нашому випадку –- учасники сідають в коло та приєднуючись до музичного ритму, починають спільний танок «шкарпеток». Увага фокусується на кольорах, формі, пошуках чогось спільного чи навпаки контрастного. Поступово створюються міні-групи, учасники яких імітують та доповнюють танок один одного. Така взаємодія є досить безпечною, адже взаємодія відбувається не безпосередньо людина-людина, а людина-об’єкт-людина. Тобто музика, предмети одягу, навіть ритм та танок є з’єднуючими елементами, що допомагають налагодити комунікацію.

Далі історія продовжується, поступово наповнюючись ідеями самих учасників, які наприкінці створюють нову історію. Важливо зрозуміти, що підготовлених рухів, танців, діалогів та взаємодій в орф-театрі ви не побачите. Орф-театр – це простір імпровізації та творчості, де є лише канва, а сюжет буде складатися із справжніх історій учасників.

Я сподіваюсь, що цей короткий дискурс хоча б трохи додасть розуміння сутності процесів в орф-театрі. Тож підсумуємо, як створюються історії і які етапи та процеси є важливим для цього:

Перший етап – це знайомство.

Знайомство з історією та знайомство із тим, як кожен із учасників бачить цю історію.

Другий етап – це дослідження.

Дослідження нових ідей з позиції кожного учасника. Також важливий обмін цими ідеями, їхній розвиток, погляд на них з позиції музики, руху, словесного виразу.

Наступний (третій) етап – це групова творча взаємодія, що відбувається між учасниками.

Процес, в якому конкуренція поступається допитливості та бажанню створювати щось важливе для кожного, але разом. Важливим для цього процесу є можливість привнесення змін, привнесення власних ідей у спільне творче коло.

Часом ця робота так захоплює, що, здається, результат вже немає значення. Але це лише частина творчого шляху до орф-вистави. Важливо пам’ятати, що театр – це простір, в якому завжди є дві сторони: актори і глядачі. Цінність кожної сторони формується лише за умови присутності іншої. Спробуємо зрозуміти, що мається на увазі.

Для тих, хто стоїть на сцені, надзвичайно важливо бути почутими та побаченими, тож без глядача вистава, по суті, втрачає свій сенс. Так само і для глядача – якщо немає вистави, він втрачає свою функцію.

З огляду на це, наступний (четвертий) етап –- формування – є надзвичайно важливим. Це потребує часу, співналаштування, вміння працювати в команді, слухати та чути. Недостатньо відтворити історію, їй, як і будь якому твору мистецтва, потрібно надати форми. Сама історія – це картина, яка повинна мати гарне обрамлення, зрозуміле для глядача, таке, що додавало б самій виставі структури та упорядкованості.

І нарешті завершальний (п’ятий) етап – представлення готової вистави глядачу, особливий процес для кожного учасника. Цікавим є погляд на процес відтворення вистави в орф-підході - як на своєрідний контейнер усіх здобутків та позитивного досвіду, що передували її створенню. Тобто, все що відбувалось у процесі, тим чи іншим чином залишає свій відбиток у самій виставі, кожного разу повертаючи учасників до важливих чуттєвих та емоційних моментів процесу спільної творчості. Кожне відтворення такої вистави – це можливість повертатись знову і знову до власного досвіду спільної творчості, який закладений в музиці, в русі, в кожному слові цієї вистави через вкладені в них особисті сенси учасників.

Кожне представлення такої вистави – це поштовх для творчих змін. Імпровізаційність, що покладена в основу орф-підходу, кожного разу змінює виставу, розставляє нові акценти і висвітлює актуальні теми. Це несе величезний психоемоційний заряд як для глядача, так і для акторів. Кожна прем'єра вистави – це можливість подивитись на себе в різні моменти нашого життя. Адже вони змінюють нашу музику, наш танок, навіть наші думки.

Завершуючи цю лекцію, хочу відмітити важливість для орф-театру такої теми як баланс!

Баланс між процесом та результатом.

Історія, що побачить глядач, це лише вершина айсберга. Вона може бути створена лише завдяки процесу, через який пройдуть усі учасники, у якому вони створять, об’єднають та проживуть історію; у якому вони самі домовляться, як і в якій формі вони розповідатимуть її глядачам. Секрет полягає саме у дотриманні цього балансу. Якщо ця думка зрозуміла, тоді не виникає питань, чому орф-театр так добре розкриває креативний потенціал кожного учасника, змінюючи, доповнюючи та примножуючи його.